Якщо сторона ухиляється від укладення основного договору
Ч. 3 ст. 635 ЦК передбачено, що сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки, заподіяні простроченням якщо інше не встановлене попереднім договором або актами цивільного законодавства. Згідно ч. 3 ст. 182 ГК, якщо сторона, що уклала попередній договір, отримавши проект основного договору від іншої сторони, ухиляється від його підписання друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.
У більшості випадків при укладенні попереднього договору одна сторона (покупець/орендар) з метою отримання гарантій укладення в майбутньому основного договору передає другій стороні певну суму грошових коштів. Іменуватися вони можуть по-різному - аванс завдаток, передоплата. Але часто сторони не розуміють сенсу вказаних понять і їх принципових відмінностей, що може привести до неприємних наслідків. Розглянемо ці поняття детальніше.
Згідно ч. 1 ст. 570 ЦК, завдатком є грошова торба або рухоме майно, яке видається кредиторові боржником в рахунок покладених з нього платежів на підтвердження зобов'язання і в забезпечення його виконання. Відмітно, що в ч. 2 ст. 570 ЦК чітко визначено що якщо в договорі не встановлено, що сума, сплачена в рахунок покладених з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Іншими словами, у нас діє "презумпція авансу".
На практиці сторони, зацікавлені в укладенні основного договору, іноді намагаються стягнути з боку, що ухиляється, грошові кошти в подвійному розмірі від переданих за попереднім договором. Така можливість дійсно передбачена чинним законодавством, але виключно для випадків передачі завдатку (абз. 2 ч. 1 ст. 571 ЦК) - вона не може бути застосована для авансу і інших подібних попередніх платежів. Це пояснює принципову відмінність завдатку від авансу і їх правові наслідків для сторін попереднього договору, які чітко прописані в судовій практиці, що склалася, при розгляді вказаної категорії справ. Вищими судовими інстанціями висловлюється позиція, що головною особливістю завдатку є те, що він одночасно є способом і платежу, і забезпечення виконання зобов'язань. Крім того завдаток може забезпечувати лише існуючі договірні зобов'язання.
На відміну від завдатку, аванс є лише способом платежу, попередньою платою і не виконує функції, що забезпечує. Крім того, аванс не завжди є доказом існування зобов'язання.
У теж час необгрунтоване ухилення однієї із сторін попереднього договору від укладення основного може бути лише основою для відшкодування другій стороні збитків, заподіяних простроченням, оскільки зобов'язання, встановлене попереднім договором припиняється, якщо основний договір не укладений упродовж встановленого терміну (ст. 635 ЦК).
Іншими словами, якщо основний договір купівлі-продажу (оренда) нерухомості сторонами так і не був укладений, отримані однією стороною грошові кошти за попереднім договором є не завдатком, а авансом який підлягає поверненню другій стороні у розмірі сплаченої суми (визначення ВСУ від 18.08.2008 №6-5738св08, визначення ВСУ від 08.09.2010 №6-7081св10). Таким чином вимоги сторони повернути сплачені за попереднім договором засоби в подвійному розмірі є необгрунтованими незалежно від того, як вони названі в договорі.
Ще одне питання стосується того, чи можна в судовому порядку визнати ув'язненим основний договір, грунтуючись лише на волевиявленні сторін в попередньому договорі. Як говорилося вище, в господарських правовідносинах це можливо. А ось в цивільних ця тема є дискусійною, оскільки таке право в ст. 635 ЦК прямо не передбачено. Із цього приводу слід зазначити, що деякі суди вважають подібні позовні вимоги правомірними і такими, що не порушують принцип свободи договору оскільки волевиявлення про укладення основного договору сторони висловили в попередньому, у зв'язку з чим, застосовуючи ст. 16 ЦК, задовольняють позови. Інші ж підтримують позицію що внаслідок порушення стороною перейнятого на себе в попередньому договорі зобов'язання можуть наставати тільки ті наслідки, які безпосередньо передбачені ст. 635 ЦК, а також ст. 611 ЦК (рішення ВСУ від 12.05.2010 №6-8078св10).
Якщо позиція з цього питання є спірною, то з приводу позовних вимог про спонукання сторони укласти основний договір однозначно можна стверджувати, що вони не відповідають способам захисту, передбаченим ст. 16 ЦК, а також грубо порушують встановлений ст. 627 ЦК принцип свободи договору, згідно з яким укладення договору носить добровільний характер, і ніхто не може бути змушений до вступу у договірні відносини. Іншими словами, можна спробувати визнати в судовому порядку договір ув'язненим а ось просити суд зобов'язати сторону укласти договір не варто навіть намагатися. |
