«Багато хто задається питанням: чи варто мені переоформляти державний акт на право власності на землю або на право постійного користування землею, виданий ще на підставі рішення місцевої ради народних депутатів в радянській Україні, або виданого в період незалежності нашої держави, але виготовленого на старому бланку. Спробуємо розібратися в даному питанні.
За часів СРСР земельні відносини на території України довгий час регулювалися нормами Земельного кодексу Української РСР, прийнятого Верховною радою УРСР 08.07.1970 року. Частина 2 ст. 3 зазначеного кодексу говорить про те, що в той час, земля була винятковою власністю держави і надавалася тільки у користування.
Право землекористування засвідчувалося державними актами на право користування землею, форма яких встановлювалася Радою міністром УРСР. Однак право короткострокового тимчасового користування землею засвідчувалося рішенням органу, який надав земельну ділянку у користування (ст. 20 Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970 року).
Пізніше, до прийняття чинного зараз Земельного кодексу України, на території останньої застосовувалися норми Земельного кодексу Української РСР, затвердженого 18.12.1990 року Верховною радою Української РСР. Пунктом 5 Постанови Верховної ради Української РСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» від 18.12.1990 року, передбачено що, «громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу , зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю або землекористування ».
Державні органи не вправі вимагати обов'язкового переоформлення правовстановлюючих документів старого зразка.
Проте терміни збереження таких прав на землю були не нескінченні. Так, 18.12.1990 року Верховна рада УРСР прийняла постанову № 563-ХІІ, іменоване «Про земельну реформу». Пункт № 6 зазначеної постанови говорить: «Установити, що громадяни, підприємства, установи та організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Земельного кодексу Української РСР (від 18.12.1990 року), повинні до 15 березня 1994 оформити право на володіння або користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається ».
05.05.1993 року в описаний вище пункт 6 постанови «Про земельну реформу» були внесені зміни, відповідно до яких громадяни тощо мали оформити не право володіння, а право власності або право користування землею.
Постановами Верховної ради України від 1994, 1997, 1999 і 2004 років терміни переоформлення прав на землю постійно переносилися. Останньою датою переоформлення було встановлено 01.01.2008 року. Але, 22 вересня 2005 року на підставі рішення Конституційного суду України № 5-рп / 2005 положення пункту 6 Постанови Верховної ради України «Про земельну реформу» втратили законну силу, як такі що не відповідають Конституції України. Одночасно з положеннями п. 6 втратили свою силу і положення п. 6 розділу 10 «Перехідні положення» Земельного кодексу України в редакції від 11.01.2005 року, які свідчили про те, що «громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки , але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них ».
Визнаючи неконституційними норми п. 6 Постанови Верховної ради України «Про земельну реформу» і положення п. 6 розділу 10 «Перехідні положення» Земельного кодексу України в редакції від 11.01.2005 року, Конституційний суд виходив з того, що «відповідно до ч. 3 ст. 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону ». Крім того, суд акцентував увагу на тому, що вказана «конституційна гарантія не може трактуватися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавством ».
Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов'язку громадян переоформити земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01.01.2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог ч. 2 ст. 14, ч. 2 ст. 41 Конституції України.
З моменту прийняття описаного вище рішення суду, положення п. 6 розділу 10 «Перехідні положення» Земельного кодексу України залишаються незмінними.
У нині чинній постанові Кабінету міністрів України № 449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 02.04.2002 року, встановлено що, «раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян та юридичних осіб ».
Виходячи з того, що в описаному вище змісті п. 2 постанови № 449 не вказується термін видачі перерахованих в ньому документів, а також враховуючи наявність рішення Конституційного Суду України з даного питання, можна зробити висновок про те, що державні органи не вправі вимагати обов'язкового переоформлення правовстановлюючих документів старого зразка ». | 
